Шарль Бодлер. "Люблю той вік нагий, коли, теплом багатий..."

Люблю той вік нагий, коли, теплом багатий,

Клав позолоту Феб на чистий мармур статуй,

А жінка й чоловік, рухливі і міцні,

Втішалися життям без страху та брехні.

І промінь із небес їм ніжно пестив спину,

Здоров’ям наповняв тілесну їх машину.

Кібела, мати їх, в достатку благ земних

Не мала за тягар кормить дітей своїх,

А, як вовчиця, всіх з любов’ю доглядала,

З коричневих сосків все суще напувала.

Могутній чоловік цінив, як вищий дар,

Ту, що — сама краса й для котрої він цар.

Була вона, як плід без ганджу і без цвілі,

Із чистим полиском на благороднім тілі.

Поете наших днів, як тільки схочеш ти

Мужчин та їх жінок величність наготи

Побачити тепер, у душу холод рине,

І відсахнешся ти од хмурої картини.

О, гидь потворних тіл, що будять жаль і сміх!

Побачиш плоских тут, пузатих і кривих;

Скарлючені хребти; одні гладкі, пикаті,

А ті гримлять кістьми, немов з розп’яття зняті!

 Сказати б, ще дітьми Користі бог лихий

В залізо сповивав їх за якісь гріхи!

А ви, жінки, худі, пом’яті, блідоусті,

Породження страшні, погрузлі у розпусті;

Дівчата, що спішать до матірніх гріхів,

Заледве їхній час плодитися наспів!

Щоправда, у племен, спотворених фізично,

Новітня є краса, старим вікам незвична:

Торкнула лиця їм сердечних ран печать —

Красою туги нам її годиться звать.

Та всі ці витвори новітніх муз спізнілих

Не перешкодять нам, поріддю хворобливих,

Торгашеських часів — віддать належну дань

Пресвітлій юності з безмежжям поривань,

Веселій і ясній, мов чистих вод потоки,

І котра, граючись, розносить на всі боки,

Мов квіти весняні або небесну синь,

Свій аромат, пісні і ніжності жарінь.

(З французької переклав Степан Пінчук)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.