Хоч ти на ангела не схожа,
Незвичний брів твоїх розліт,
Та вабить віч твоїх магніт,
Моя чаклунко зла і гожа.
Бажань усіх моїх вінець,
Пестунко, так тебе кохаю —
До стіп побожно припадаю,
Як перед ідолищем жрець.
Пустель і лісу аромати —
Пахтіння кіс твоїх жорстких.
Секретів, загадок твоїх
Ніяк мені не розгадати.
Мені так любо пахнеш ти,
Неначе дим легкий з кадила.
Мов ніч, мене заворожила,
Гаряча німфо з темноти.
Сильніша зілля-привороту
Лінива млость твоїх тілес.
Напевно, й мертвий би воскрес
Від пестощів твоїх достоту.
Стряса тобі любовний щем
Крижі і спину, перса й ноги.
Вінча нас втіхою знемоги
Постелі м’ятої едем.
Не раз, щоб хіть свою чудову
В палкім коханні вдовольнить,
Єднаєш болю й щастя мить:
Кусаєш і цілуєш знову.
Смуглявко, роздира мене
Твій сміх глумливий так
глибоко!
Відтак, мов місяць, ясне око
У душу спокоєм війне.
Я під твої шовкові ноги,
До капців атласних твоїх
Складаю радість, щастя втіх,
Свій геній, долю без тривоги.
Мене навік зцілила ти,
В життя моє вселила віру,
В моєму чорному Сибіру
Ти вибух світла й теплоти.
(З французької переклав Степан Пінчук)
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар