Шарль Бодлер. Авель і Каїн

I

Роде Авеля, в бенкетуванні

Вік живи — тебе кохає Бог.

Роде Каїна, в мерзенній твані

Повзай і вмирай з журби й тривог.

Роде Авеля, твоя офіра

Серафимові лоскоче ніс!

Роде Каїна, чи ж буде міра

Для твоїх поневірянь та сліз?

Роде Авеля, ти — Богу вдяка —

Маєш все: худобу й сіножать.

Роде Каїна, немов собака,

З голоду твої кишки гарчать.

Роде Авеля, коло багаття

Прадідного черево погрій!

Роде Каїна, а ти прокляття

З холоду твори в норі своїй!

Роде Авеля, кохайсь, плодися,

Родить навіть золото твоє.

Роде Каїна, ти бережися

Почування, що з вогню встає.

Роде Авеля, будуєш храми,

Віруєш, пасешся, наче кліщ.

Роде Каїна, тягни шляхами

Цьковану сім’ю й тягло періщ!

ІІ

Роде Авеля, твій труп кривавий

Стане гноєм для родючих нив.

Роде Каїна, своєї справи,

Як належить, ти ще не зробив!

Роде Авеля, твоя ганеба —

Зламане залізо, крик святинь.

Роде Каїна, здіймись до неба

І на грішну землю Бога скинь!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Бунт.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Зречення святого Петра

Що робить Бог-Отець із хвилею прокльонів,

Яка з землі встає, гримить, мов океан?

Як пересичений бенкетами тиран,

Він спить під ніжний звук стогнань, проклять мільйонів.

Ах, це, без сумніву, симфонія хмільна —

Катованих плачі та мучеників крики;

Не вдовольнився ще музичний слух владики,

Хоч стільки вже віків звучить, звучить вона.

— Ісусе, пригадай, як до його могуті

В оливковім саду молився ти, а він

Сміявся, чуючи заліза передзвін,

Як цвяхи в плоть твою кати вганяли люті!

Коли в твоє лице плювала солдатня,

Сволота до хреста чинити йшла паскудство,

Вгризалось терня в лоб, де поміщалось Людство,

І кров текла вочу, згасивши світ за дня,

Коли жахна вага розтерзаного тіла

Повисла на руках, розтягнутих, як дріт,

По блідному чолу котився градом піт,

І в присмерті душа вогнем палахкотіла,

Скажи, хіба тоді ти не згадав хвали,

Час, як на ослику в’їжджав ти до столиці,

Тріумфував народ, а фарисеї ниці

Вклонялися до стіп, торкались до поли...

Як з храму гендлярів той набрід з-під престолу,

Ти проганяв бичем, як ти творив життя,

Скажи, чи не ввійшло у серце каяття

Раніше за той спис, що вбився в плоть схололу?

— Я з радістю помру... Цей світ немилостив,

Тут мрія й діяння — ворожі між собою.

Якби ж я вмерти міг з мечем на полі бою!

Петро відріксь Христа... І добре він вчинив.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Бунт.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Амур і череп

Давня віньєтка

Амур на череп Людства виліз,

Знущається з усіх —

І розсипає без зусиль із

Такого трону сміх.

Він майстер мильні бульки дути,

Летять вони, сяйні,

Аж хочуть до зірок сягнути

В небесній глибині.

Ось бульбашка росте до краю,

Здригнеться на льоту

І душу з себе випускає,

Як мрію золоту.

Я чую — стогне череп скрушно:

«Чи не прийшла пора?

Коли скінчиться ця бездушна

І сміховинна гра?

Бо кожна з кульок цих надутих,

Що лопаються знов —

То мозок мій, о вбивце лютий,

То плоть моя і кров!»

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Квіти зла.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Подорож на Кіферу

Ширяла весело душа моя, мов птах,

То понад щоглами, то граючись вітрилом,

І линув корабель під небом прояснілим,

Як ангел, що сп’янів по сонячних світах.

Що ж там, у далині, видніється? Кіфера,

На думку багатьох, не острівець, а рай,

Для знуджених життям — обітований край,

Така собі в піснях уславлена химера. —

Це острів таємниць і радісних сердець!

Венери давньої привиддя невловиме

Летить, як пахощі, над хвилями твоїми,

Кохання й ніжна млость сплітають свій вінець.

Тут миртові гаї та мармурові храми,

Земля, шанована народами всіма;

Зітхання любосні, що краю їм нема,

Злинають із садів, як запах фіміаму,

Або як туркоти безжурних голубів! —

Кіфера все-таки на вигляд вельми вбога,

Скеляста пустка, зойк шуліки навісного...

Проте якийсь предмет на березі чорнів!

Це був не світлий храм, куди лягають тіні

Вічнозелених пущ, і жриця до струмка

Не поспішала йти, жагуча й полохка,

Щоб вітерець торкнув легке її одіння,—

Ні, огинаючи настільки близько мис,

Що хмару вороння сполохали вітрила,

Там шибеницю ми уздріли, що чорніла,

Мов на небеснім тлі — могильний кипарис.

Жахлива зграя птиць, що сіли на поживу,

Жадоби сповнена і лютої злоби,

В тіла повішених зануривши дзьоби,

Терзала скільки сил цю плоть кровоточиву.

Кишки у кожного з роздертого нутра

На втіху з’їдачам поволі випадали;

Шаліючи, кати ознаки статі рвали,

І чорно зяяла замість очниць діра.

Внизу ж із заздрістю чотириногі тварі

Задерши морди вверх, на свій чекали час,

А їхній ватажок здригався раз у раз,

Мов виконавець-кат у зненавиді ярій.

— Кіфери мешканцю, дитя небес ясних,

Терпів мовчазно ти учинену наругу,

Спокутуючи всю жорстокість недолугу

Поганських поклонінь, низотний їхній гріх.

О посміховище, мій друже по тортурах!

Страждання ці — мої! Біля твого стовпа

Відчув я: хвилею до горла підступа

Уся нудота й жовч років моїх похмурих.

Побачивши тебе, найгірше побороть

Не зміг я — завдають мені нової муки

І щелепи пантер, і невідчепні круки,

Що яросно колись мою терзали плоть.

Хоч небо сяяло й світило сонце в морі,

Для мене все було кривавим і гірким.

Біда мені! Немов у савані тугім,

Я серце поховав у гіршій з алегорій.

Венеро, символи я зрозумів страшні

На острові твоїм — свою впізнав я зразу

Подобу на стовпі... Дивитись без відрази

На власне серце й плоть — дай, Боже, сил мені!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Квіти зла.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Беатріче

Забрів я в голий край, пустельний і безводий,

І гірко нарікав на марноту природи,

І йшов на манівці; сповільнюючи крок,

Об серце я гострив ножа своїх думок,—

Аж серед полудня уздрів над головою

Подобу видива чи хмари грозової,

Що зграю демонів огидливих несла,

Жорстоких карликів, розсіювачів зла.

Угледівши мене, вони перезирнулись,

Мов божевільного зустріли в шумі вулиць;

Почув я стишене їх шепотіння й сміх

Під хитрий переморг личин отих лихих:

«Дивімось досхочу на цю карикатуру —

Як Гамлетову він наслідує натуру,

І чуб розвихрений, і в погляді печаль!

Нікчему бачити — чи не великий жаль? —

Цього негідника, гульвісу й марнотрата,

Свою він, бачте, роль мистецьки вміє грати,

Жадаючи, щоб спів його заворожив

І квіти, і струмки, і мушок, і орлів,

І навіть нам, творцям відомих рубрик, радий

Він виголошувать гучні свої тиради!»

Я міг би (гордощі мої — немов гора,

І що їм демонська несосвітенна гра?)

Свій зір до іншого звернути небокраю,

Якби не постеріг серед жахної зграї

Злочинство, здатне день перемінити в ніч!

Моя володарка з божистим сяйвом віч

Над розпачем моїм сміялась разом з ними

І часом тішила їх ласками брудними.

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Квіти зла.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Алегорія

Вродлива жінка ця — убрана гарно й строго,

З волоссям, що сяга до келиха шумкого;

Ні пазурі кохань, ні кубла, повні вщерть

Отрути, не проймуть її камінну твердь.

Вона всміхається до Смерті і глузує

З Розпусти — і тоді лихі потвори всує

Виказують свій шал: руїнна їхня лють

Ніяк не похитне цю праведну могуть.

Вона гряде, немов богиня ясноока,

Вона втішається, як гурія Пророка;

В долоні беручи тягар своїх грудей,

Вона звертається до зору всіх людей.

Наснажена знанням і вірою, безплідна

Ця жінка повсякчас для світу необхідна,

Бо найдивніший дар — ясна її краса,

Яка долає зло і творить чудеса.

Ані Чистилища, ні Пекла не згадавши,

Вона пишається; а прийде час назавше

Відходити у Ніч — зустріне Смерть вона,

Мов немовля, така ж безгрішна й осяйна.

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Квіти зла.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Фонтан крові

Здається інколи, що кров моя, рвучись

З артерій затісних, фонтаном б’є увись.

Хоч я зачув її ридання безнастанне,

Дарма обмацую себе — немає рани;

А кров витворює, тікаючи кудись,

На бруку острівці, мов річка між понизь.

Для всіх земних істот вона — напій жаданий,

Що весь великий світ забарвлює в багряне.

Вдавався я не раз до згубного пиття,

Щоб розминутися на мить із найстрашнішим,

Щоб вигострити слух, зробити зір яснішим!

В любові я шукав спочину й забуття;

Але моя любов — це ложе, геть набите

Голками, щоб сестриць жаждивих напоїти!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Квіти зла.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.