Шарль Бодлер. Хиренний чернець

Колись в монастирях на божниках сіяли

Святої істини зображення святі

І гріли келії холодні, як підвали,

І затишок несли суворій наготі.

В той вік, коли Христа засіви квітували,

Ченці, забуті вже у марній суєті,

По склепах цвинтарних жили і малювали,

Прославлюючи смерть в душевній простоті.

Душа моя — мій склеп, де я, чернець ледачий,

В недбалості живу, відколи світ побачив,

А в келії бридкій убозтва й досі слід.

Коли ж ти вимучиш, ледачий фарисею,

З живого видива нікчемності своєї

Здобуток рук своїх і свого серця плід?

(З французької переклав Дмитро Паламарчук)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Продажна муза

О музо строф моїх, улюбленко чертогів,

Як в січні спущений із ланцюга Борей

Мете печально сніг у темряві ночей,

Хоч скіпку маєш ти зігріти змерзлі ноги?

Як, гріючись, стаєш ти мармуром плечей

До місяця й тремтиш од холоду, знемоги,

Чи з голубих склепінь у Гаманець убогий

Упав хоч гріш коли тобі од щедрих фей?

Щоб хліба роздобуть, покинувши палати,

Безвірна, «Вірую» ти змушена співати,

Кадилом, як малий послугувач, махать,

Чи стать штукаркою, де голу всяк би лапав,

Й крізь сльози відчаю незримі реготать,

Втішаючи тупих, бездарних перодряпів.

(З французької переклав Дмитро Паламарчук)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Маяки

Рубенс, плин забуття, сад розкішної ліні,

Плоті свіжа подушка, де стигне сам шал,

Та життя клекотить і вирує в бродінні,

Як повітря у вітрі, як море у шквал;

Леонардо, свічадо глибоке і тьмаве.

Де розкрилених ангелів світиться сміх,

Де зринають їх тіні таємні в оправі

Льодових верхогір’їв і сосен гінких;

Рембрандт, темний шпиталь, повен туги щемкої,

Де велике розп’яття — єдина з окрас,

Де молитви із праху злітають юрбою —

Косий промінь зими їх стинає нараз;

Мікеланджело, світ в грандіознім видінні,

Де з Гераклами в шалі змішались Христи,

Де з могил на весь зріст підіймаються тіні

І свій саван деруть, аж ламають персти;

Хтивість фавна, завзяття боксерського бою,

Що і в грубім красу своїх слуг береже,

Серце, повне гординею, жовчю й журбою,

Каторжан імператор смутенний, Пюже;

Вічне свято, Ватто — стільки серць, мов огнистий

Рій метеликів пурхнув,— ряхтить карнавал,

І нелічені люстри вливають займистий

Безум свій у жаркий кругойдучий цей бал;

Гойя, шабаш бісівський, навала кошмарів,

У дзеркалах — відьми серед діток малих,

В казані — людський плід, найрозкішніше з варив,

І чортів спокуша лиск дівочих панчіх;

Крові озеро в тьмі, де шугають примари,

Де злий ангел завісу лісів розрива,

Де під небом згорьованим линуть фанфари,

Наче Вебера схлипи — це Делакруа;

Всі прокляття, хула ота несамовита,

Цих екстазів і скарг молитовний вінець —

Це луна, в лабіринтах стократно відбита,

Це божественний опій для смертних сердець!

Гук цей тисячогорлий — наказ по сторожі

З тисяч рупорів від тисячі голосів,

Це маяк, що твердині освітлює гожі,

Це загубленим поклик у хащі лісів!

Ось воістину, Боже, свідоцтво єдине

Про достойність людини: крізь товщу віків

Це вогненне ридання до вічності рине,

Щоб умерти край чорних її берегів!

(З французької переклав Іван Драч)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. "Люблю той вік нагий, коли, теплом багатий..."

Люблю той вік нагий, коли, теплом багатий,

Клав позолоту Феб на чистий мармур статуй,

А жінка й чоловік, рухливі і міцні,

Втішалися життям без страху та брехні.

І промінь із небес їм ніжно пестив спину,

Здоров’ям наповняв тілесну їх машину.

Кібела, мати їх, в достатку благ земних

Не мала за тягар кормить дітей своїх,

А, як вовчиця, всіх з любов’ю доглядала,

З коричневих сосків все суще напувала.

Могутній чоловік цінив, як вищий дар,

Ту, що — сама краса й для котрої він цар.

Була вона, як плід без ганджу і без цвілі,

Із чистим полиском на благороднім тілі.

Поете наших днів, як тільки схочеш ти

Мужчин та їх жінок величність наготи

Побачити тепер, у душу холод рине,

І відсахнешся ти од хмурої картини.

О, гидь потворних тіл, що будять жаль і сміх!

Побачиш плоских тут, пузатих і кривих;

Скарлючені хребти; одні гладкі, пикаті,

А ті гримлять кістьми, немов з розп’яття зняті!

 Сказати б, ще дітьми Користі бог лихий

В залізо сповивав їх за якісь гріхи!

А ви, жінки, худі, пом’яті, блідоусті,

Породження страшні, погрузлі у розпусті;

Дівчата, що спішать до матірніх гріхів,

Заледве їхній час плодитися наспів!

Щоправда, у племен, спотворених фізично,

Новітня є краса, старим вікам незвична:

Торкнула лиця їм сердечних ран печать —

Красою туги нам її годиться звать.

Та всі ці витвори новітніх муз спізнілих

Не перешкодять нам, поріддю хворобливих,

Торгашеських часів — віддать належну дань

Пресвітлій юності з безмежжям поривань,

Веселій і ясній, мов чистих вод потоки,

І котра, граючись, розносить на всі боки,

Мов квіти весняні або небесну синь,

Свій аромат, пісні і ніжності жарінь.

(З французької переклав Степан Пінчук)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Відповідності

Природа — мудрий храм, де ряд колон живих

Нечутно шепчеться, як вечоріє днина;

Лісами символів проходить там людина,

І зустріва привітний погляд їх.

Як верховинських лун глухі, протяжні гуки

Зливаються в акорд протяжний і міцний,

Де все з’єдналося: і ніч, і день ясний,—

Так сполучаються парфуми, барви й звуки.

Є свіжі пахощі, як тільця немовлят,

Зелені, як лука, м’які, як звук гобоя,

І є торжественно-розпусний аромат —

Дух амбри, ладану, дух пижма і бензоя,

Що в безкрай шириться, як і саме життя,—

У нім екстаза дум, в нім захват почуття.

(З французької переклав Михайло Драй-Хмара)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Піднесення

Над дзеркальні стави, над рівнини розлогі,

Вище хмар і морів; вище лісу і гір,

В світлу сонячну даль, у небесний простір,

Понад зоряних сфер неосяжні пороги,

О мій трепетний дух, ти летиш невгамовно,

І, як добрий плавець радо в хвилі пірна,

Ти, помчавши в ясне піднебесся без дна,

Розкошуєш в екстазі дерзкім невимовно.

Від міазмів тікай, від видовищ потворних,

Очищайся в повітрі надземних висот

І впивайся, як трунком господніх щедрот,

Тим вогнем, що спливає з просторів нагорних.

Хай позаду лишаться нудьга й тяжке лихо,

Котрі душу гнітять, як тягучий туман;

Той щасливий, хто в чистий висот океан

На розкриллі міцнім шугоне, наче вихор,

В кого думка розкута летить в синь небесну,

Ніби жайворонків світанковий порив,

Хто ширяв над життям й без труда зрозумів

Мову квітів співучих і річ безсловесну.

(З французької переклав Степан Пінчук)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Піднесення

Понад долинами, ставами і борами,

Над висотою гір, по той бік синіх сфер,

Минаючи сонця, минаючи етер,

В зазоряні світи, за кожні грані й брами

Ти мчишся, душе мій — і, мов скоритель вод,

Плавач ликуючий в бурхливості потоку,

Перетинаєш ти безкраїну глибоку,

Незмовних сповнений і мужніх насолод.

Відлинь од смороду, забудь низьке і хоре,

В повітрі горньому очиститись іди

І, як божественні, просвітчасті меди,

Впивай вогонь ясний, що золотить простори.

Оподаль туг, що їм є данниця земля,

Що існування дні обтяжують захланно,

Блажен є той, кому потужні крила дано

В сумирні кинутись і сяючі поля!

Чия висока мисль, як жайвір, у привілля

Небесних вранішніх пускається путей,

Чий лет — понад життям, і хто німих речей

І квітів голоси читає без зусилля.

(З французької переклав Михайло Зеров (Орест))

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.