Шарль Бодлер. Привид

I

ПІТЬМА

В безодні незглибимої печалі,

Де тоскна Ніч, володарка німа,

Де промінця веселого нема,

Сиджу, неначе в темному підвалі,

Митець, кому глузливе божество

На пітьмі малювати повеліло;

З могильним апетитом власне тіло

Я обертаю на смачне їство.

Втім, зблискує у темностях зірниця,

І, начебто народжена в раю,

Зринає з неї красоти цариця;

Свою відвідувачку впізнаю:

Так, це вона! Хоч ніби чорна з’ява,

Та мерехтка, світлиста й величава.

II

АРОМАТ

Читачу мій, чи довелося вам

Захмелівати, наче від кохання,

Від мускусу пахкого й колихання

Курінь, що ними виповнений храм?

Глибокі чари — завжди повертання

В минувшину п’янку, мов фіміам;

Цілунками коханці до нестям

Збирають з тіла квіти спогадання.

Здіймався дикий, хижий аромат

З її волосся, начебто з кадила,

Що в нім ятряться молодощі й сила;

І плаття, чи муслін, а чи блават,

І плоть її благословенна й чиста —

Все пахло, наче шкіра хутряниста.

ІІІ

РАМА

Як гарна рама, що не задля моди,

А для краси чудовне полотно,

Від світу відокремлює й воно

Стає явою власної природи,

Так позолота, меблі і клейноди,

Металів цінних ніжне волокно,

Все стало, мов для ясності вікно,

Оправою для осяйної вроди.

Здавалось їй, що лагідний атлас,

Та ніжні оксамити і блавати

її кохають палко, й напоказ

Вона любила голизну давати

Під поцілунки їм і раз у раз

Являла граціозність мавпеняти!

IV

ПОРТРЕТ

Хвороба й смерть на сірі попелища

Зведуть вогонь, що радощі дає.

Із сяйва, що несли палкі очища,

Із уст, де серце втоплено моє,

З цілунків запахущих, як бальзами,

З нестями, що мов блискавка несе,

Залишиться блідими олівцями

Накреслений малюнок. От і все.

Та й він, як я, на самоті вмирає,

Бо час, немов нещадний лиходій,

Жорсткими крилами його стирає.

Життя й Мистецтва чорний кате, стій!

Не вб’єш тієї, що була зорею,

І втіхою, і славою моєю!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Одержимий

Вдяглося сонце в креп. Селено, будь і ти —

О радосте моя! — подібною до тіні,

Згубися в темноті а чи в бездоннім Спліні,

Знімій, засни навік в туманах висоти.

Люблю твій темний лик! А хочеш — то світи,

Пишайся в напівтьмі, в місцях, де повно тліні,

Де Безум палахтить у чорнім маревінні!

Це добре! З піхов геть, сяйний кинджале мсти!

Запалюй од свічок своє похмуре око,

Запалюй хіть в очах, що дивляться жорстоко,

Будь чорним, наче тьма, червоним, наче грань;

Для мене втіха — все! Ти чуєш, серце чуле

Шле фібрами всіма до тебе сто волань:

Обожнюю тебе, мій милий Вельзевуле!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Балкон

О мати споминів, о світло ідеалу,

Ти — втіхи всі мої найкращої пори!

Згадаєш пестощів красу неперев’ялу,

Домашнє вогнище і ніжні вечори;

О мати споминів, о світло ідеалу!

О вечори, що їх освітлює камін,

І ті, в рожевому серпанку, на балконі!

Я до грудей твоїх і до твоїх колін

Тулив свої важкі палахкотливі скроні,

О вечори, що їх освітлює камін!

В тих вечорах сонця світили опалево,

І просторінь була глибока, як в степах;

До тебе горнучись, о вроди королево,

Здавалось, я вдихав твоєї крові пах;

В тих вечорах сонця світили опалево.

Нас огортала тьма тривожна і густа,

Очима я шукав єство очей вологе,

Спивав я подих твій і пив твої уста,

І западали в сон твої прекрасні ноги

В обіймах братніх рук, о мріє золота!

Мистецтво знаю я, що воскреша минуле,

Бо де ж твою красу я можу віднайти?

Вона ввійшла в твоє жіноче серце чуле,

І в милу плоть твою, як в сяйво чистоти.

Мистецтво знаю я, що воскреша минуле.

Ці клятви, й пахощі, й цілунки без кінця,

Чи знов повернуться, пожадані й кохані,

Коли на небеса злітатимуть сонця,

Що помолодшали, омившись в океані? —

О клятви, й пахощі, й цілунки без кінця!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Duellum*

Два воїни зійшлись у поєдинку — свище

Залізна зброя, кров на вітрі мерехтить;

Цей брязкіт і двобій — то молодості грище,

То двох сердець жага й кохання ненасить.

Мечі зламалися, як молодість! До бою

Йдуть зуби й нігтики чи, власне, пазурі;

О, це вже гнів сердець достиглих, що любов’ю

Поранені навік у войовничій грі.

І, один одного стискаючи, химерні

Герої наші в яр скотилися давно,

Там їхня кров горить, як плід в осіннім терні.

Там — пекло! Друзі там! Котімся й ми на дно,

Моя воїтелько, без докорів сумління,

Щоб наших зненавид увічнити шаління!

*Двобій (латин.).

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Кіт

Прийди до мене, котику, і сядь

Мені на колихливі груди;

Зануритись дозволь у непроглядь —

В твої очища-ізумруди.

Як дотикаюся до лап твоїх,

Як гладжу еластичне тіло,

Як пальці, захмелівши від утіх,

По шерсті ходять очманіло,

Свою дружину згадую — вона

Як ти, очима в позолоті,

Мене, тварино мила, протина,

Й від смуглої сяйної плоті,

Де випещена ніжно кожна п’ядь,

Йдуть небезпечні пахощі й п’янять!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Посмертний докір

Моя нахмурена красуне, повна знуди,

Як ти під мармуром лежатимеш в землі,

І яма дощова, де простінки гнилі,

Твоєю спальнею й твоїм палацом буде,

Як брила, давлячи твої лякливі груди,

Не дасть підняти рук у тім вузькім житлі,

А ноги, що були легкі, як мотилі,

Не зможуть зрушитись од жодної обуди,

Могила, подруга безмежних мрій моїх,

Повірниця моя, що пригортає п’янко,

Шепне тобі в ночах, де снів нема, ні втіх:

«Ну що ти виграла, цнотлива куртизанко,

Все те зневаживши, за чим і мрець в тужбі?!»

Хроб шкіру гризтиме, як докір злий, тобі.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. "Коли я в ліжку був з єврейкою жахною..."

Коли я в ліжку був з єврейкою жахною,

Як мрець коло мерця, лежав у темнині,

Я мріяти почав про ту, що тільки в сні

Приходить, сповнена скорботою сяйною.

Я очі уявляв ласкаві і сумні,

Волосся, що тече косою запашною.

Забутий запах плив, як вітерець весною,

Жагу кохання він міг принести мені.

Я ніжив би твоє благословенне тіло,

Від ніг до чорних кіс нестримно й очманіло

Глибоких пестощів я б розгортав скарби,

Якби, о владарко жорстоких, о, якби

Зуміла ти плачем од почувань справжденних

Затьмити розкоші своїх зіниць студених.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.