Шарль Бодлер. "Я так люблю тебе, як ніч в блакитній далі..."

Я так люблю тебе, як ніч в блакитній далі,

Моя мовчальнице, посудино печалі;

Ти віддаляєшся в невкірності німій,

Та я люблю тебе тим більше, світе мій,

Чим більші відстані ти твориш поміж нами,

Чим більше миль стає між мною й небесами.

Я рвусь до наступу, в атаку йду щодня,

Мов на холодний труп — голодна хробачня;

Чим холодніша ти, тварино невблаганна,

Тим більше я тебе люблю, моя кохана!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Волосся

О кучері густі! О запахуще руно!

Я, наче хусткою, в повітрі колихну

Важкими буклями, що котяться бурунно

На спину, і п’янять, і пригортають юно, –

В них, наче в споминах, сьогодні я засну.

Відсутні далечі, світ без кінця та краю,

Палючість Африки та Азії жага,

В тобі живуть, о мій ароматичний гаю,

В духмяності твоїй від щастя зомліваю,

О радосте моя безмежна, дорога!

Я вирушу туди, де просторінь зелену,

Людину й дерева вкриває сонця пил;

Потужні кучері, ви — море із ебену,

Ви – мрія про далінь жарку, благословенну,

Про щогли й полум’я, про трепети вітрил;

Затоку бачу я, немов блакитну чару,

Де овид мерехтить, як незглибиме тло,

Там ходять кораблі по золоту й муару;

Всю велич синяви, всю височінь безхмару,

Всю чистоту небес наповнює тепло.

Цей чорний океан, в якому синє море

Клекоче і гуде, пройду я нині вплав,

І пестощами хвиль, і радощами змори

Зцілю вразливий дух, і все він переборе,

І щастя він знайде, котре весь вік шукав.

Напнутих сутінків намет – волосся синє,

Для мене глибше ти, аніж небес блакить.

У сплетеннях твоїх, в найтоншій волосині

Я чую запахи цнотливі і дитинні,

Пах мускусу й смоли, який мене п’янить.

Я буду сіяти сапфіри в темній гриві,

Обсиплю перлами тугу косу твою,

Щоб чула ти мої бажання палахтливі!

Хіба ж не келих ти, з якого сни мрійливі

І вина спогадів я так ненатло п’ю?

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Екзотичний аромат

Коли, склепивши зір, в осінні вечори

Грудей твоїх палких я пахощі вдихаю,

Щасливі береги незвіданого краю

З’являються мені, як сонце з-за гори.

Лінивий острівець, де золоті дари

Природа подає в нев’янучім розмаю,

Мужчини і жінки, невинні діти раю,

Дивують щирістю, як очі дітвори.

Так, відкриває світ мені твій запах, мила,

Я бачу гавані в блакиті осяйній,

Де стомлені від хвиль хитаються вітрила.

Незнаний аромат пливе в душі моїй,

До співу моряків домішується в ній,

Де тамариндових дерев буяють крила.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Гімн красі

Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні –

В твоєму погляді – покара і вина,

Безумні злочини й діяння благородні;

Захмелюєш серця подібно до вина.

В твоєму погляді – і присмерк, і світання,

Як вечір грозовий, приносиш аромат.

Німим стає герой з твого причарування,

І сміливішає дитина во сто крат.

Чи ти зійшла з зорі, чи вийшла із провалля,

йде Фатум, наче пес, за покроком твоїм;

І, розсіваючи біду чи безпечалля,

У всьому вільна ти, хоч пані над усім!

Красо! Ти по мерцях ступаєш без мороки,

Злочинство, ревність, жах — то наче золоті

Коштовності, твої чарівливі брелоки,

Що витанцьовують на твому животі.

Коханець зморений, що пригортає милу,

Що кволо хилиться й зітхає раз у раз,

Нагадує того, хто сам свою могилу

Вкриває ласками у свій вмирущий час.

Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю,

Потворо вибредна, страхітлива й свята,

Як до безмежностей, що я про них не знаю,

Але жадаю їх, відчиниш ти врата!

Це байдуже, хто ти, чи Діва, чи Сирена,

Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,

Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна,

Зробила легшим ти, а всесвіт – менш гидким!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Маска

Алегорична статуя в ренесансному стилі

Скульпторові Ернесту Крістофу

Ось флорентійський дар краси — могутньотіла,

Кремезна і струнка, божественна жона;

В ній просяває дух, в ній благородство й сила,

В ній елегантності незглибна явина;

Ця жінка створена на те, щоб царювати

Над ложами князів, сліпити, мов алмаз,

Дозвілля короля чи папи чарувати.

Поглянь на усміх цей, де начебто екстаз

Вдоволення живе – глузливий, млосний усміх,

Поглянь на ясний вид, що сяє, наче храм,

Де в кожній лінії – лиш перемога й успіх,

Де кожна рисочка немов говорить нам:

«Мене веде жага, мене кохання кличе!»

О, скільки ласки в ній, і чару, й дивини!

Але пройдім ще крок, і диво таємниче

Ми обдивімося з тамтої сторони.

О фальш мистецтва! Гидь! Де ж ця краса казкова?!

Глянь – з боку іншого ця жінка постає,

Немов якась жахна потвора двоголова!

Та ні! Це маска! Це обличчя не своє

Вона показує! А там, під машкарою, –

її справжденний лик, і справжня голова,

Жахливо стиснута! З її очей рікою

Йдуть сльози – вже нема в тій жінці божества!

Красо небачена! Чудовна ти і вбога,

Мене твоя брехня, як те вино, п’янить,

Твій жах і біль – моя всолода і тривога,

Твоя гірка сльоза – моя щаслива мить! –

Але чого ж вона ридає? Досконала

Краса, котра могла б скорити людський рід,

Якого зла вона і від кого зазнала?! –

Ридає, бо жила! Бо в серці в неї лід!

Ридає, бо живе! Життя несамовите

Вона оплакує; заходиться слізьми

Найбільше через те, що й завтра мусить жити,

І післязавтра теж, і завжди – так, як ми.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Велетка

За тих часів, коли в могутньому пориві

Природа велетнів приводила на світ,

Біля гігантки я провів би дні щасливі,

До неї тулячись, як любострасний кіт.

Я бачив би: цвітуть душа і юне тіло,

І за туманами вологими в очах

Вгадав би – проросло і в серці вже дозріло

Похмуре полум’я, кохання шал і страх.

Я дерся б радісно, спинався б скільки сили

На пагорби колін, на стегон крутосхили,

Або, коли вона приляже на руді

Пшеничні падоли, сповита сонця грою,

Я спав би в затінку високої груді,

Як мирне селище під круглою горою.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Ідеал

Ні, аж ніяк не ці красуні із віньєток,

Неробства виплоди, що з них недуга тхне,

Не кволі пальчики, – у перснях весь маєток, –

Не ніжки в шнурівцях задовольнять мене.

Залишу Гаварні, поету недокрів’я,

його шпитальних врод, їх щебетливий шал.

Серед блідих троянд ще квітки не зустрів я,

Ядерної, як мій червоний ідеал.

Відповідаєте моїй душі глибокій

Ви, леді Макбет, ви, злочинний ваш неспокій,

Жаго Есхіла, ти, квітучий мій господь,

Або ось ти, дитя Буонарроті, Ноче,

Принаджує мене єство твоє жіноче,

Твоя до уст і ласк титанів звична плоть.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.