Шарль Бодлер. Вампір

О ти, що, мов удар ножа,

Ввійшла в мої скорботні груди,

Настирна, як осіння мжа,

Міцна, як демон, повна злуди,

Прийшла, щоб мій нещасний дух

Перетворить на власне ложе!

Ти на мені, немов ланцюг

На каторжникові, – не може

Розпастись він, хоч як би пік;

Ти так жереш мене ненатло,

Немов черва гидотна падло, –

О, будь же проклята навік!

Просив я крицю та отруту, –

Допоможіть мені, зніміть

З душі неволю чорну й люту!

Та мовить меч і каже їдь:

«О дурню, ми тебе звільняти

Не будемо, запам’ятай,

Не гідний ти того, щоб мати

Свободи благородний рай!

Бо ти таки, нечесна віра,

Без рабства й днини б не прожив...

Цілунками б ти воскресив

Студений труп свого вампіра!»

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. DE PROFUNDIS CLAMAVI*

Вимолюю твого жалю, моя кохана,

З безодні темної, куди мій дух упав;

Тут ніч надовкруги, – крізь тьму пливуть, як плав,

Прокляття, стогони, хула безперестанна.

Півроку днина тут похмура і тьмянка,

А стужа й темрява півроку володарні:

Голіша тут земля за простори полярні –

Ні лісу, ні тварин, ні трав, ані струмка!

Немає гіршого й лютішого нічого

За вбивчі промені світила крижаного,

За цю безмежну млу, що йде по темнині,

Мов первісний хаос. О, як я заздрю долі

По кублах сплячої, низотної звірні!

О, як я прагну сну! Як час іде поволі!

*З глибини волаю (латин.).

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

 

Шарль Бодлер. Падло

Чи пам’ятаєте той жах, моя кохана,

Як літнього, жаркого дня

В яру, між скелями, де трав’яна поляна,

Ми вздріли здохлого коня.

Як та повійниця, падлятина лежала,

Задерши ноги догори,

І черево гидке цинічно відкривала,

Немов казала,— на, бери!

А сонце пражило, неначе купу трути

Спалити прагнуло дотла,

І все частинами Природі повернути,

Що в цілості вона дала.

Дивились небеса на вишкірені зуби,

Немов на білий цвіт в траві,

Гатило в ніздрі нас таке смердіння грубе,

Що ви зостались ледь живі.

З гнилого живота, покритого мухвою,

Виходили черви полки,

І розтікалися лавиною живою

По шматах плоті хробаки.

Все те здіймалося, спадало і кишіло,

Само в собі текло й повзло,

Так, наче подихом напнуте гнійне тіло

Помножувалося й жило.

А світ мелодії творив — десь линув знову

Падучої води мотив,

Чи хтось там од зерна одвіював полову,

Ритмічно віялку крутив.

Зникали обриси, як маревіння кволі,

Як начерки на полотні,

Мазки, що їх митець завершує поволі,

Та тільки в спомині чи в сні.

З-за скель дивилася на нас тривожна псиця,

Чекала, хижа і метка,

Щоб знову підійти до падла й поживиться,

Обдерти м’ясо з кістяка. –

О! Станете ж і ви колись, моя кохана,

Мій ангеле і світе мій,

Як ця падлятина, як ця заразна рана,

Як цей стліваючий погній!

Після останнього причастя, моя мила,

Під володіннями трави,

Коли поглине вас безжалісна могила,

Такою будете і ви!

Красо, скажіть тоді черві, що підло рине

З цілунками на вашу грудь,

Що ваші форми я зберіг, моя богине,

Зберіг мого кохання суть!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Танець змії

Люблю дивитись, любко мила,

Як плоть твоя блищить,

Немов тканина срібнокрила,

Де є ще й злотна нить.

В твоїм волоссі, наче в морі,

Де води запашні,

Де хвилі темні й неозорі –

Бурун на буруні –

Моя душа, що прагне плавань,

Знімається з кітви,

І напинає понад гавань

Вітрила-рукави.

Твої зіниці – не безодні,

Де видно втому й жаль,

А дві коштовності холодні,

Де золото і сталь.

Вигиниста і тонкорука,

Ти станом повела,

Ти йдеш – танцює так гадюка

На кінчику жезла.

Немов голівка слоненяти,

Дитинна голова

Хитається твоя – пізнати

Недбалість божества.

Ти йдеш, мов корабель в негоду,

Як хвиля б’є скісна,

І він, хитаючись, у воду

Бортами порина.

Коли твоя п’янлива слина

До берега зубів

Підходить, наче безупинна

Вода з льодовиків,

Хмелію в ніжності й покорі,

Неначе од вина,

Що сипле в серце ясні зорі –

Аж до самого дна!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. "Горить, як перламутр, хвиляста течія..."

Горить, як перламутр, хвиляста течія

Твоїх тонких одінь, і йдеш ти колихливо –

Так витанцьовує на паличці змія,

Що фокусник її показує, мов диво.

Як синява пустель, де співчуття нема

До людських болестей, – а тільки спека й стужа,

Як сплети хвиль морських, що линуть легкома,

Ти розгортаєшся, йдучи, до всіх байдужа.

Ти – сфінкс, що одягнув архангельську блакить;

Як поліровані агати, очі юні

Поблискують, але життя в них не бринить.

І плоть твоя, немов із золота й латуні,

В ній непотрібною зорею мерехтить

Холодний маєстат безплідної красуні.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Sed Non Satiata *

О дивне божество, темнот мана і злудь!

Ти пахнеш мускусом і тютюном Гавани;

Твій батько – мурин; він, як чорний Фавст савани, –

Тобі вирізьблював з ебену гостру грудь;

Міцніша за вино схмеляюча могуть,

Що йде із губ твоїх, аж серце чахне й в’яне;

Як до пустельних вод спрагненні каравани,

Так до твоїх очей мої скорботи йдуть.

Чортице палахка з пекучими очима,

Вгамуйся, не пали, будь ніжна й пощадима,

Дев’ятикратно я, мов Стікс, не обійму,

Не виснажу тебе, розпуснице пригожа,

І Прозерпіною, що просяває тьму,

Не можу стати я у пеклі твого ложа!

*Але не вгамована (латин.).

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

 

Шарль Бодлер. "Блуднице чарівна! Ти до своєї спальні..."

Блуднице чарівна! Ти до своєї спальні

Півсвіту затягла б на ігрища безжальні;

Щоб тренувати хист жорстокого гравця,

З’їдати прагнеш ти щодень нові серця;

Вогні твоїх очей, немов світла в таверні,

Чи факели, що їх несуть на святах черні, –

Вони освітлюють крикливі голоси,

Своєї власної не знаючи краси.

Нестримний в лютості глухонімий моторе,

Цілюща радосте і невтішенне горе,

Як перед сотнями люстерок та свічад

Не бачиш ув’ядань спокусливих принад?

Чи відступила ти хоч раз від зла, тварюко,

В котрім вправляєшся так ніжно і сторуко,

Коли, щоб генія зліпити, о жоно,

Природа плоть твою бере, немов .багно,

І оживляє дух оте твоє болото?

Величносте брудна! Божественна гидото!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.