Шарль Бодлер. "Люблю я спогади про ті епохи голі..."

Люблю я спогади про ті епохи голі,

Як в сонці статуї купались мудрочолі,

Як жінка й чоловік у спритності своїй

Втішались без брехні та без тужливих мрій,

І розвивалися тіла міцні, здорові,

Шляхетні двигуни для праці та любові.

Вовчиця лагідна коричневі соски

Давала всесвіту, й смоктав він залюбки,

І не вважала ще Кібела, добра мати,

Що діти – то тягар і їх не треба мати;

Пишавсь дружиною кремезний, сильний муж,

Він був володарем всього, що надовкруж;

Гладкі й тугі плоди – ні гнилі, ні пилюки,

Ні тріщинки на них – самі просились в руки!

Поете, хочеш ти і в наші дні збагнуть

Природи людської величчя і могуть,

То йди на ті місця, де світять голизною

Мужчини і жінки! Картиною жахною

Ти будеш вражений, від гіркоти зітхнеш...

Потворносте, так ось яка ти без одеж!

О тулуби смішні! О тілеса драглисті,

Покручені, худі, обвислі, пухиристі,

Що бог наживи їх забив у колодки,

Запеленав дітьми в залізні пелюшки!

О леле! Й ви, жінки, бліді, як білі свічі,

Розпусниці гидкі, не в тілі, а в каліччі,

І ви, цнотливиці, ви тягнете, як міх,

Всю гидь розплодження і материнський гріх!

Щоправда, маєм ми, народи надігнилі,

Красоти, що про них не знали предки милі, –

Обличчя, згризені боліннями сердець;

Краса знесилення, сказати б, наш вінець.

Це – муз нових діла, але вони ніколи

Не перешкодять нам – о плем’я хворе й кволе! –

Вклонятись юності прекрасній і святій,

Що має чистий зір, знадливий стан і стрій.

Що лине, як блакить чи як вода в потоці,

Безжурна і швидка, жагуча й повна моці,

Що розсіває скрізь, мов квіти й солов’ї,

Бентежні пахощі, тепло й пісні свої!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.