Шарль Бодлер. Маяки

Ти, Рубенс, – ліні сад, важка перина плоті,

Ти – буйнощі тілес, де не горить любов,

Та все ж палахкотить, вируючи, в спраготі,

Як вітер в небесах, як море в морі, кров.

Ти, Вінчі, – дзеркало глибоке і темнаве,

Де усміхаються до тайнощів своїх

Чудовні янголи, і видно в глибах мряви

Підгір’я з соснами, на верховинах – сніг.

Ти, Рембрандте, – шпиталь, де повно шепотіння,

Розп’яття знесене над муками всіма,

Там з бруду зводяться заплакані моління,

Зимовим променем пробита раптом тьма.

Ти, Мікеланджело, – місцина, де Геракли

Навік з Христосами змішались, де встають

Могутні привиди, що в темноті заклякли,

І савани важкі в напрузі дикій рвуть.

Пюже – боксера гнів, розпусництво сатира,

Краса брутальності, тварюки темна хлань;

Людина немічна, та гордовита й щира,

Ти – каторжників цар, владар поневірянь.

Ватто, ти – карнавал, де славних душ немало,

Що, як метелики, спішаться до вогню,

Де в залах світачі та люстри досконало

Безумства світло ллють на людську метушню.

Ти, Гойє, – сон жахний, кошмар, гидотна ятка,

Де варять людський плід з роздертих животів,

Де бісяться карги й оголені дівчатка

Підтяжками панчіх принаджують чортів.

Ти – крові озеро, Делакруа! Почвари

Його навідують; густі ліси — навкруж;

Під небесами там – притлумлені фанфари,

Як Вебера плачі, як стогін мертвих душ.

Цей крик, екстазу гул, кляття непощадиме,

Ці просьби, молитви, грімлива дивовиж,

Луна, повторена безоднями гулкими,

Для серця смертного – божественний гашиш!

Це крики вартових, паролі таємничі,

Що їх повторює й передає гінець,

Це згублених ловців із темних нетрів кличі,

Маяк, засвічений мільйонами фортець.

Ці огненні плачі, ридання до нестями, –

Це роду людського достоїнство й могуть;

О Господи! Вони до тебе йдуть віками,

Об скелю вічності твоєї б’ються й мруть!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.