Шарль Бодлер. Поразка

Сізіфе, дух твій не погас,

Тож легкома підносиш брилу!

Хоч люди демонструють силу, –

Мистецтво – вічне, тлінний – час.

Ось на кладовище жебраче

йде серце змучене моє,

І глухо, наче бубон, б’є,

І в марші похороннім плаче.

Лежать поховані скарби,

Забуті в сутінках журби,

Здаля від лота і лопати;

Там тужать квіти золоті,

І ллються ніжні аромати,

Як тайнощі на самоті.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.