Шарль Бодлер. Краса

Я – мрія з каменю! Мої прекрасні груди,

Що біля них життя позбувся не один,

Вдихають у митця любов, немов загин,

Немов матерію німу і повну злуди.

Я – білість лебедів і серце з кришталю,

Я – сфінкс, який скорив блакиту всі околи;

Ніколи не сміюсь, не плачу я ніколи,

І рух, що лінії ламає, не люблю!

Вивчаючи мої манери величаві,

Немов позичене в небес єство моє,

Митці ходитимуть в науці, наче в мряві,

Бо, щоб закоханих сліпити, в мене є

Подібні до свічад сяйні великі очі,

Де всі зображення, всі видива – урочі!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Покара гордині

Як Богословіє було в розповні сили,

Як мудрістю мужі, немов сонця, світили,

Один із докторів, ясний світач ума,

Що визволяв серця з темнот, немов з ярма,

Що душі зрушував могутніми словами,

І в думах відчиняв небес незримі брами,

Виходив на шляхи, незнані вже йому,

Де сяйво душ пливе і протинає тьму,

І надто високо здійнявся, і в гордині

Почав кричати він (властиве це людині):

«Ісусе немічний! Це я тебе возніс!

Я можу й струтити – з висот найвищих вниз,

Обернеться хвала в ганьбу несамовиту,

Ти станеш викиднем смішним для всього світу!»

Так розум спалахнув і тут же він погас!

І переплутався в умі безмірний час,

І став хаосом храм, де розкоші й порядки

Недавно ще були – ні мислі, ані гадки!

Де сяяли думки, там розляглася тьма,

Темнюща темрява і тишина німа,

Неначе в тій норі, де сонця світ не зрине!

І став подібним він до бідної тварини,

Що ходить без доріг, не знаючи страми,

Не розрізняючи ні літа, ні зими;

І Дух, що осявав небес ясні покої,

Став посміховищем для дітвори лихої.

 

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Дон Жуан у пеклі

Як тільки Дон Жуан жбурнув обол Харону,

Старий жебрак, що був, як Антісфен, гордій,

До весел кинувся і став гребти з розгону,

Немов спахнула мста в його душі твердій.

На берегах жінки, як мрячні страхопуди,

Як стада жертв, що їм рятунку вже нема,

Показували страм, нагі, відвислі груди,

Тягнулись до човна, голосячи ридма.

Сміявся Сганарель, послужлива личина,

І плати вимагав, а бідний дон Луїс

Показував мерцям свого зухвальця-сина,

Що стільки батькові біди й ганьби приніс.

Ельвіра жалісна, цнотливиця зів’яла,

Махала мужеві крізь жалібничу ткань,

Так, наче усмішки від нього вимагала

І перших, зраджених любовних присягань.

Камінний Командор тримав стерно, як зброю,

І панцир мерехтів на ньому, наче сніг;

Та Дон Жуан дививсь на хвилі за кормою,

І ні на кого він не звів очей своїх.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Людина і море

Людино, ти повік любити будеш море!

То – дзеркало твоє; ти в розгортанні хвиль

Вбачаєш безмір свій, душевний шторм і штиль,

Не має дна твій дух, і в нім живуть потвори.

Ти любиш власний глиб, темнющу ненасить,

Ти вся заслухана в душі своєї звуки,

Лиш інколи тобі від власної розпуки

Вдається відійти й забутися на мить.

Не звідав ще ніхто глибин твоїх, людино!

О море, і твоїх не звідано скарбниць!

Нікому не дасте дійти до таємниць,

ІЦо їх бережете так ревно й безупинно.

Але проте двобій з навзаємної мсти

Між вами точиться віками, без докори,

Бо любите ви смерть, і різанину, й горе,

Борці-суперники, безжалісні брати!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Мандрівні цигани

Вже вирушило в путь пророче плем’я вчора,

На спинах несучи смаглявих малюків,

їх кормить на ходу, як завжди, з правіків,

Скарбами перс важких невіста сумнозора.

Дітей і матерів долає швидко змора,

Та пішки йдуть батьки коло своїх візків.

З очей злітає жаль, як іскра із підків, –

Що не з’являється невидима потвора.

Всю ніч співають їм із нірок цвіркуни,

Побільшує для них Кібела величава

Владарство зелені, квітучий край весни.

Джерела б’ють зі скель, на пустищах отава

Росте для мандрівців, яким до глибини

Знайома темноти майбутньої держава.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Передіснування

Над морем був мій дім; він мав стрункі портали,

Де сяяли сонця барвисті, як щити,

І ті ж ряди колон в напливі темноти

До кам’яних печер подібними ставали.

Там неба образи пливли в глибинах вод,

Там змішувалось все: і музика прибою,

І сонця кольори за злотною габою,

Що йшли в моїх очах, як світла хоровод.

Там жив я в розкошах: напахчені і голі

Приходили раби, моїй покірні волі,

Стирали піт мені з гарячого чола,

Та опахалами освіжували тіло,

І тайну ту ж таки збагнути їм кортіло,

Що мій печальний дух нещадно так пекла.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Поразка

Сізіфе, дух твій не погас,

Тож легкома підносиш брилу!

Хоч люди демонструють силу, –

Мистецтво – вічне, тлінний – час.

Ось на кладовище жебраче

йде серце змучене моє,

І глухо, наче бубон, б’є,

І в марші похороннім плаче.

Лежать поховані скарби,

Забуті в сутінках журби,

Здаля від лота і лопати;

Там тужать квіти золоті,

І ллються ніжні аромати,

Як тайнощі на самоті.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Ворог

Мій молодечий вік – то грози-хмаролами,

Лиш де-не-де сонця проблискували з них;

Мій сад спустошений громами та дощами,

Там рідко стрінеш плід в рум’янцях запашних.

Турботи осені мене заполонили,

Потрібно брати вже лопату чи граблі,

Рівняти ямища великі, як могили,

Водою вириті в розрихленій землі.

Хто відає, чи грунт, перетерпівши зливу,

Дасть зав’язі новій божественну поживу,

І міцністю наллє осердя золоте?

Час пожирає все, все обертає в порох!

На крові тій, що ми втрачаємо, росте

І набирає сил наш віковічний ворог.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Хиренний чернець

В старих монастирях на стінах малювали

Святої Істини зображення ясні;

Звучали біля них побожних душ хорали,

І зігрівали всіх ті мури кам’яні.

В часи, як сяяли Христові ідеали,

Ченці заводили майстерні голосні

На полі цвинтарів, і Смерть вони вславляли,

Як мрію любосну, яву в чарівнім сні.

Моя душа – гроби, кладовища похмурі,

Але нема картин на жалюгіднім мурі

Мого монастиря, де вік живу і схну.

Коли ж, нарешті, я, чернець розледащілий,

Створю з видовища сумного образ вмілий,

Рук гордощі і мрій знадливу явину?

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Продажна муза

О музо дум моїх, улюбленко палат,

Як січень випустить Бореїв на дороги,

Чим грітимеш свої поледенілі ноги,

Загорнута в нудьгу та сніговий блават?

Чи в світлі місяця твоїх плечей агат

Оживиться, й сяйне твоє величчя строге?

Чи, відчуваючи своє життя убоге,

Ти золото здереш із неба синіх врат?

Щоб заробить на хліб, немов дитина в хорі,

Співати мусиш ти мольби й псалми суворі,

Не віруючи в них, або юрбі на сміх

Являти мусиш ти, циркачко зголодніла,

В невидимих сльозах принади свого тіла

І реготатися із болестей своїх.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989. 

Шарль Бодлер. Хвора муза

Скажи, що сталося, моя ти музо вбога?

Ніч одійшла, але в твоїх страшних очах

Похмуро палахтить ненависть і тривога;

Там видива нічні відбив безумства жах.

Чи мучила тебе сукуба тонконога,

Рожевий домовик чи пестив по кутках?

Чи кулаком важким, немов скали відрога,

Кошмар топив тебе в Мінтурнських болотах?

О, як хотів би я, щоб ти була здорова,

Щоб сильний дух тебе навіки полонив,

Щоб кров твоя текла, як та антична мова,

Де в ритмі хвиль живе могутності мотив,

Де в грі чергуються – то Феб, натхненник слова,

Отець пісень, то Пан, міцний володар жнив.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Маяки

Ти, Рубенс, – ліні сад, важка перина плоті,

Ти – буйнощі тілес, де не горить любов,

Та все ж палахкотить, вируючи, в спраготі,

Як вітер в небесах, як море в морі, кров.

Ти, Вінчі, – дзеркало глибоке і темнаве,

Де усміхаються до тайнощів своїх

Чудовні янголи, і видно в глибах мряви

Підгір’я з соснами, на верховинах – сніг.

Ти, Рембрандте, – шпиталь, де повно шепотіння,

Розп’яття знесене над муками всіма,

Там з бруду зводяться заплакані моління,

Зимовим променем пробита раптом тьма.

Ти, Мікеланджело, – місцина, де Геракли

Навік з Христосами змішались, де встають

Могутні привиди, що в темноті заклякли,

І савани важкі в напрузі дикій рвуть.

Пюже – боксера гнів, розпусництво сатира,

Краса брутальності, тварюки темна хлань;

Людина немічна, та гордовита й щира,

Ти – каторжників цар, владар поневірянь.

Ватто, ти – карнавал, де славних душ немало,

Що, як метелики, спішаться до вогню,

Де в залах світачі та люстри досконало

Безумства світло ллють на людську метушню.

Ти, Гойє, – сон жахний, кошмар, гидотна ятка,

Де варять людський плід з роздертих животів,

Де бісяться карги й оголені дівчатка

Підтяжками панчіх принаджують чортів.

Ти – крові озеро, Делакруа! Почвари

Його навідують; густі ліси — навкруж;

Під небесами там – притлумлені фанфари,

Як Вебера плачі, як стогін мертвих душ.

Цей крик, екстазу гул, кляття непощадиме,

Ці просьби, молитви, грімлива дивовиж,

Луна, повторена безоднями гулкими,

Для серця смертного – божественний гашиш!

Це крики вартових, паролі таємничі,

Що їх повторює й передає гінець,

Це згублених ловців із темних нетрів кличі,

Маяк, засвічений мільйонами фортець.

Ці огненні плачі, ридання до нестями, –

Це роду людського достоїнство й могуть;

О Господи! Вони до тебе йдуть віками,

Об скелю вічності твоєї б’ються й мруть!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. "Люблю я спогади про ті епохи голі..."

Люблю я спогади про ті епохи голі,

Як в сонці статуї купались мудрочолі,

Як жінка й чоловік у спритності своїй

Втішались без брехні та без тужливих мрій,

І розвивалися тіла міцні, здорові,

Шляхетні двигуни для праці та любові.

Вовчиця лагідна коричневі соски

Давала всесвіту, й смоктав він залюбки,

І не вважала ще Кібела, добра мати,

Що діти – то тягар і їх не треба мати;

Пишавсь дружиною кремезний, сильний муж,

Він був володарем всього, що надовкруж;

Гладкі й тугі плоди – ні гнилі, ні пилюки,

Ні тріщинки на них – самі просились в руки!

Поете, хочеш ти і в наші дні збагнуть

Природи людської величчя і могуть,

То йди на ті місця, де світять голизною

Мужчини і жінки! Картиною жахною

Ти будеш вражений, від гіркоти зітхнеш...

Потворносте, так ось яка ти без одеж!

О тулуби смішні! О тілеса драглисті,

Покручені, худі, обвислі, пухиристі,

Що бог наживи їх забив у колодки,

Запеленав дітьми в залізні пелюшки!

О леле! Й ви, жінки, бліді, як білі свічі,

Розпусниці гидкі, не в тілі, а в каліччі,

І ви, цнотливиці, ви тягнете, як міх,

Всю гидь розплодження і материнський гріх!

Щоправда, маєм ми, народи надігнилі,

Красоти, що про них не знали предки милі, –

Обличчя, згризені боліннями сердець;

Краса знесилення, сказати б, наш вінець.

Це – муз нових діла, але вони ніколи

Не перешкодять нам – о плем’я хворе й кволе! –

Вклонятись юності прекрасній і святій,

Що має чистий зір, знадливий стан і стрій.

Що лине, як блакить чи як вода в потоці,

Безжурна і швидка, жагуча й повна моці,

Що розсіває скрізь, мов квіти й солов’ї,

Бентежні пахощі, тепло й пісні свої!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Відповідності

Природа – храм живий, де символів ліси

Спостерігають нас і наші всі маршрути;

Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути

Підмурків та колон неясні голоси.

Всі барви й кольори, всі аромати й тони

Зливаються в могуть єдиного єства.

І зрівноважують їх вимір і права

Взаємного зв’язку невидимі закони.

Є свіжі запахи, немов дітей тіла,

Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,

Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,

Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,

Що опановують усі безмежні речі;

В них – захват розуму, в них відчуттям – хвала.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Піднесення

Понад долинами й блакитними вітрами,

Понад вершинами покритих льодом гір,

В надзоряні світи, де не тече ефір,

А тільки мерехтять світил найдальших брами,

Як легко, духу мій, возносишся й летиш!

І наче той плавець, що зомліває в морі,

Ти мужньо й весело безмежжя неозорі

Долаєш, входячи в благословенну тиш.

Тікай же від земних міазмів якнайдалі!

В повітрі горньому своє очисть єство!

І сяйво пий, немов божественне питво,

Розлите в просторі, як почуття в хоралі!

Щасливий, хто з нудьги та з горя не зачах,

І, геть відкинувши імлисте існування,

До світляних полів, до сяяння й сіяння

Піднявся на крилі потужному, як птах.

Блажен, чиї думки до неба, в синь ранкову,

Окрилений розгін, як жайвори, беруть,

Хто над життям собі торує вільну путь,

Хто вивчив легкома речей і квітів мову.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Альбатрос

Буває, моряки піймають альбатроса,

Як заманеться їм розваги та забав.

І дивиться на них король блакиті скоса –

Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила –

Він присоромлений, хода його смішна.

Волочаться за ним великі білі крила,

Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;

Прекрасний в небесах, а тут – як інвалід!..

Той – люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,

Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет як альбатрос – володар гроз та грому,

Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Благословення

Коли з’являється Поет на цьому світі,

Його родителька від розпачу й журби

На Бога кидає прокльони ядовиті,

І співчутливо Бог сприймає ті клятьби:

«Чом народила я цей поглум? Чи не краще

На світ спровадити гадюк ціле кубло?

Будь прокляте моє кохання негодяще

І лоно трепетне, що блазня зачало!

О Боже, ти вчинив, що стала я для мужа

Свого печального бридотною навік,

Що однайшлася в нас дитина ця недужа,

Цей покруч з покручів, каліка із калік!

Та я твою злобу пролитися примушу

На твій же вимисел, на це гидке живло,

Я дерева цього скручу хирляву душу,

Щоб пуп’янків своїх розкрити не змогло!»

Так серце палахтить, з ненависті шалене,

Не розуміючи накреслень Божества,

Так мати йде сама в огонь, на дно Геєни,

Так гріх роз’ятрюють нестримані слова.

Та Ангел береже дитя! Росте хлопчина,

Хмеліє од весни і сонця юний дар,

П’янять його зірки і квіти, наче вина,

І в хлібі чує він амброзію й нектар.

Він з вітром грається, немов крило пташаче,

Співає радісно про муки на хресті,

І Дух, що йде за ним, тривожиться і плаче,

Бо знає наперед його шляхи в житті.

Поет! Він любить всіх, за те гіркої трути

Возлюблені йому щедротно подають,

І хочуть стогони з його душі добути,

І випробовують на ньому власну лють.

Вони з ретельністю підлотною і злою

До хліба і вина, призначених йому,

Домішують плювки з гидотною золою

І посміхаються, згубивши геть страму.

Його жона кричить на площах велелюдних:

«Мене мій чоловік обожнює на здив!

За прикладом божків та ідолів паскудних,

Я накажу, щоб він мене озолотив!

І я п’янітиму від ладану і мирра,

Від м’яса, і вина, й колінопреклонінь;

За усмішку терпку, подібно до Кумира,

Жадатиму хвальби, пошани і терпінь.

Як знудяться мені безбожні фарси й грища,

Я покажу божка поганського могуть:

І нігтики мої, мов гарпій пазурища,

До серця милого дорогу прокладуть.

Я вирву серце те, червоне, повне крові,

Тремтливе й трепетне, як молоде пташа,

Я пожбурну його улюбленому псові –

Нехай насититься твариняча душа!»

Поет звертається до Бога по отуху,

Возносить ясний зір і руки догори,

У сяйві блискавок свого трудного духу

Він бачить юрмища, мов купи мошкари:

«О, будь благословен, мій Господи, навіки

За те, що духові ти вказуєш оплот,

Страждання нам даєш, як чародійні ліки

Від ницого чуття й мерзотних нечистот!

Поетові в рядах священних Легіонів

Ти місце бережеш; Поета просиш ти

На вічне торжество ясних Чеснот і Тронів,

На свято Людськості, на учту Доброти.

Я добре знаю: біль – єдине благородство,

Яке не прогризуть ні пекло, ні земля;

А щоб мені вінок сплести, потрібне мнозтво

Часів, епох, віків, що світять оддаля.

Та не коштовності античної Пальміри,

Тобою підняті з дна моря до зірок,

Не перли мерехткі, не дорогі сапфіри

Вплітатимуться в мій божественний вінок.

Він буде створений, як день в безоболоччі,

З прасвітла, що його безмірність берегла,

Перед яким ясні й чудовні людські очі –

То тільки стемнених свічад нужденні скла!»

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.