Отець в агонії, а Гарпагон,
синок,
Говорить, мріючи, до уст уже
збілілих:
«В нас на горищі є гора сухих
дощок,
І дуже добрих, дзвінкотілих!»
А Селімена так воркує: «Бог
мені
Дав серце лагідне, красу
непереборну».
Те серце — окорок, закурений в
брехні,
І сажу видно в ньому чорну.
Нікчемний газетяр питає
бідняка,
Зануривши його в безпам’ятство
безкрає:
«Де твій творець Краси? Де та
міцна рука,
Що світ горбатий випрямляє?»
Я любострасника такого знаю —
хват
Самовдоволений, він меле без
упину:
«На шлях порядності я вийти
був би рад,
Але не вже, а за годину!»
А дзигарі своє: «Достигла до
тортур,
Все наскрізь пойняла заразою
своєю,
Людина проклята, сліпа й
крихка, як мур,
З нутра забитий комашнею».
Тут появляється глузливий,
гордий Хтось
І каже їм: «Я — ваш, вітайте,
рідні діти,
З моєї чаші вам пилось, і
довелось —
На чорній Месі порадіти!
Впізнайте ж Сатану! Це я
з’явився вам!
Ви потайки мені вже зад
поцілували,
І кожен з вас в душі возвів
для мене храм,
Поставив золоті портали!
Я знаю, кожен з вас — негідник
і шахрай,
Жадалось мати вам дві нагороди
зразу,
Хотіли бути ви багатими і в
Рай
Нести свою жахну заразу.
Та довго в засідці чекав я,
мов ловець
На здобич, і вона мені
заплатить нині;
І я вас понесу крізь землю
навпростець,
Крізь темні скелі і пустині,
Крізь гори попелу, крізь ваш
мерзенний тлін,
У палац, що такий, як я, із
моноліту
Збудований, але не витесаний
він
З пісковина чи там з граніту,—
Він створений зі зла, з
всесвітнього Гріха,
Там гордощі мої,
непокоренність Богу!»
Втім, сяйвом зблискує
прадалечінь глуха,
Звістує ангел перемогу
Усім, хто каже так: «Благословен
батіг
Твій, Господи! Хай біль нам
жити допоможе!
Обачний ти! Моя душа в руках
твоїх —
Не іграшка дрібна, мій Боже!»
І чути звук сурми, як
вибавлення глас,—
А зорі в небесах, як
виногрона, грають —
І проникає він в серця, немов
екстаз,
В серця, що похвалу
співають...
(З французької переклав Дмитро Павличко)
Шарль Бодлер. Різні поезії.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар