Шарль Бодлер. Альбатрос

Буває, пливучи дорогами морськими,

Аби розвіятись, полюють моряки

На альбатросів тих, що в вишині над ними

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.

Коли на палубу вже люта сила збила,

Король небес, що знав всі грози без числа,

Волочить важко так свої великі крила,

Мов сніжно-білі два розкинуті весла.

Крилатий мандрівник — який незграбний в рухах,

В польоті буйнокрил — каліка на ногах!

Ще й дражняться — той в дзьоб йому із люльки дмуха,

А той, глузуючи, кульгає, ніби птах!

Поете! Князю хмар твоя подібна сила,

Між блискавок ти свій у грозовій імлі;

Але під шал образ перешкоджають крила

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі.

(З французької переклав Іван Драч)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Альбатрос

Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів

Серед нестримних вод розбурханих морів

Безпечно ловить птиць, величних альбатросів,

Що люблять пролітать слідами кораблів.

На палубу несуть ясних висот владику.

І сумно тягне він приборкане крило,

Що втратило свою колишню міць велику,

Мов серед буйних вод поламане весло.

Мандрівник зборканий знесилено ступає!

Плавець повітряний незграбний і смішний!

Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає,

А цей, дратуючи, кульгає, мов кривий.

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

(З французької переклав Микола Терещенко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Іван Карабутенко. Лабіринт Бодлерівської естетики

І

КРАСА І ШЛЯХЕТНІСТЬ

Хоч в епіграфі до «Квітів Зла» Бодлер і радить «мирному буколічному» читачеві відкинути цю «сатурнічну» книгу, проте він сам накреслив своєрідний план, який допомагає зорієнту­ватися в лабіринті його естетики. «Краса,— сказав він у стат­ті «Всесвітня виставка 1855 року», — завжди химерна. Я не стверджую, що вона свідомо, холодно химерна (в такому ви­падку вона була б чудовиськом, котре зійшло з колій життя). Я маю на увазі, що їй завжди притаманно трохи дивацт­ва, наївного, ненавмисного, несвідомого і що це дивацтво надає їй вигляду Краси; це її ознака, її характеристика».

У Бодлеровому щоденнику є ще один аспект: «Я знайшов визначення Прекрасного, мого Прекрасного. Це щось по­лум’яне й сумне, щось трохи розпливчасте, що залишає місце для здогаду... Таїна, жаль — також ознаки краси... Нарешті признаюся, до якої міри я почуваюся сучасним в естетиці, — нещастя. Я не переконую, що радість не могла б сполу­чатися з красою, але Радість — одна з її найвульгарніших при­крас, тим часом як Меланхолія — улюблена подруга».

Таким чином, Бодлер передував пошукам багатьох поетів дев’ятнадцятого і двадцятого століть, котрі називали його вчителем. «Розпливчасте, що залишає місце для здогаду» — основа естетики Малларме, який сказав: «назвати предмет — означає знищити три чверті насолоди від вірша (вона в по­ступовому вгадуванні), навіяти його — ось мрія». Що ж до «нещастя» — то один із видатних ліриків нашого століття Поль Елюар пояснював у праці «Дзеркало Бодлера»: «Цей смак до Нещастя робить із Бодлера вищою мірою сучасного поета, так само, як Лотреамона та Рембо. В епоху, коли суть слова «щастя» щодень деградує, перетворюючись на синонім бездумності, цей фатальний смак — надзвичайна чеснота Бод­лера».

Шарль Бодлер. До жительки Малабару

Широка в стегнах ти, гнучка і чорнотіла,

Знадливості твоїй найкраща жінка біла

Позаздрила б; митця вражає оксамит

Очей твоїх тремких і твій сяйнистий вид.

В країні голубій, де чути спів платана,

Де Бог тобі життя послав, ти маєш пана;

Подать йому води, чи люльку запалить,

Прогнати комарів од ліжка, де він спить —

Це клопоти твої, а ще — надіть прикраси,

З базару принести банани й ананаси;

І боса ходиш ти, й наспівуєш пісень

Незнаних, предківських, і так минає день,

Вже й ніч іде в плащі із мерехткого шовку,

І наслухаєш ти, прилігши на циновку,

Як дзвонять у дворі колібрі й цвіркуни,

Й квітуча входиш ти в свої квітучі сни.

Щаслива дівчино, чому ж ти рвешся з дому,

Чом нашу Францію, стражденну і содомну,

Ти прагнеш бачити, і йдеш на пароплав,

І покидаєш світ духмяних зел і трав?

Напіводягнена в тонку й прозору тканку,

Під снігом чи дощем стоятимеш до ранку,

Оплакуватимеш дозвілля давніх літ,

Закована в корсет, студена, наче лід,

Визбируватимеш обід свій у болоті,

Продаючи красу і чар своєї плоті,

І в нашій млі брудній, як привидів, як мрев,

Шукатимеш дарма кокосових дерев!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Різні поезії.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Викуп

Щоб жить на світі недарма,—

Для викупу скарби зібрати,

Два поля мусим обробляти

Залізом власного ума;

Щоб скресла в ружі насінина,

Щоб колосок дало зерня,

Слізьми солоними щодня

Зрошати мусить їх людина.

Мистецтво — перша, а Любов —

То друга жизна людська нива;

Як ти збагнеш — о мить жахлива!

Що справедливий суд прийшов,

Потрібно показати — звідки

Комору маєш немалу,

Здобути янголів хвалу

За кольори і форми квітки.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Різні поезії.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Непередбачене

Отець в агонії, а Гарпагон, синок,

Говорить, мріючи, до уст уже збілілих:

«В нас на горищі є гора сухих дощок,

І дуже добрих, дзвінкотілих!»

А Селімена так воркує: «Бог мені

Дав серце лагідне, красу непереборну».

Те серце — окорок, закурений в брехні,

І сажу видно в ньому чорну.

Нікчемний газетяр питає бідняка,

Зануривши його в безпам’ятство безкрає:

«Де твій творець Краси? Де та міцна рука,

Що світ горбатий випрямляє?»

Я любострасника такого знаю — хват

Самовдоволений, він меле без упину:

«На шлях порядності я вийти був би рад,

Але не вже, а за годину!»

А дзигарі своє: «Достигла до тортур,

Все наскрізь пойняла заразою своєю,

Людина проклята, сліпа й крихка, як мур,

З нутра забитий комашнею».

Тут появляється глузливий, гордий Хтось

І каже їм: «Я — ваш, вітайте, рідні діти,

З моєї чаші вам пилось, і довелось —

На чорній Месі порадіти!

Впізнайте ж Сатану! Це я з’явився вам!

Ви потайки мені вже зад поцілували,

І кожен з вас в душі возвів для мене храм,

Поставив золоті портали!

Я знаю, кожен з вас — негідник і шахрай,

Жадалось мати вам дві нагороди зразу,

Хотіли бути ви багатими і в Рай

Нести свою жахну заразу.

Та довго в засідці чекав я, мов ловець

На здобич, і вона мені заплатить нині;

І я вас понесу крізь землю навпростець,

Крізь темні скелі і пустині,

Крізь гори попелу, крізь ваш мерзенний тлін,

У палац, що такий, як я, із моноліту

Збудований, але не витесаний він

З пісковина чи там з граніту,—

Він створений зі зла, з всесвітнього Гріха,

Там гордощі мої, непокоренність Богу!»

Втім, сяйвом зблискує прадалечінь глуха,

Звістує ангел перемогу

Усім, хто каже так: «Благословен батіг

Твій, Господи! Хай біль нам жити допоможе!

Обачний ти! Моя душа в руках твоїх —

Не іграшка дрібна, мій Боже!»

І чути звук сурми, як вибавлення глас,—

А зорі в небесах, як виногрона, грають —

І проникає він в серця, немов екстаз,

В серця, що похвалу співають...

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Різні поезії.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Голос

Гойдалася моя колиска в книгозбірні,

Де все змішалося: І Вавілон, і Рим,

Романи, фабліо, скарби наук безмірні,

І все те я гортав, хоч був іще малим.

Два голоси я чув; один волав скрадливо:

«Світ — спечений пиріг, безмежна благодать,

Жагучий апетит я дам тобі на диво,

Щоб міг ти до глибин все дійсне розпізнать!»

А другий промовляв: «Лети відважно в мрії,

За межі дійсного, за межі людських знань!»

І голос цей співав — так піщані завії

Співають, кличучи кудись в пустельну хлань;

Він пестив слух, але й жахав невинну душу;

Я згодився; й моє життя пішло навкіс;

Відтоді я в собі носити рану мушу;

За непроглядними прикрасами куліс

Великого Буття, в тьмах чорної безодні

Я бачу виразно незбагнені світи;

Але до ніг моїх вчепилися голодні

Зміюки, і в ході я мушу їх тягти.

Відтоді ніжно так люблю моря й пустелі,

Нещасний, мов пророк, я коротаю дні,

Сміюсь, як плачуть всі, тужу, як всі веселі,

Солодкий чую смак в прогірклому вині;

І за оману я приймаю видноколи,

А голос каже: «Будь зі мною заодно,

Бо в мріях мудрецю не з’явиться ніколи

Те, що безумному побачити дано!»

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Різні поезії.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989. 

 

 

Шарль Бодлер. На картину "Тассо у в’язниці Ежена Делакруа

Ув’язнений поет, обірваний, стражденний,

Ногами топче свій рукопис дерзновенний

І бачить з розпачем: душа його щомить

Страшними сходами в чорнішу хлань стремить.

В’язниця, реготом і виском повна п’яним,

Шляхетний розум зве упитися дурманом;

Терзає Сумнів; Жах, нестямної снаги

Огидно сповнений, кружляє навкруги.

Цей геній, замкнений у непроникнім схові,

Ці зойки, видива, потвори, спраглі крові,

Рої привидь, котрі звиваються на ним,

Цей мрійник, що в мішку прокинувсь кам’янім, —

Воістину, Душе, це образ твій похмурий:

Закута Дійсністю, в чотири б’єшся мури!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Написи.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Лола з Валенсії

Серед таких красот, і цнот, і надгород

Я знаю, друзі: дух не спиниться ніколи.

Та як божественно у танцівниці Лоли

Рожевий зблискує і аспідний клейнод!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Написи.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. До портрета Оноре Дом є

Читачу, глянь: перед тобою

Найвитонченіший з митців,

Один з веселих мудреців,

Що вчать сміятись над собою.

Сатирик славний він, але ж

Вістить його мистецька сила,

Котра без маски Зло явила:

Шляхетний дух не знає меж.

Цей сміх — не глузи страховинні,

Що Мефістофель і Мельмот

Вділяють од своїх щедрот

Під смолоскипами Еріній;

Гримаси їхні — мов проклін

Або ж оскал карикатурний;

А сміх його — ясний, безжурний,

І добрий, і веселий він!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Написи.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Хвальний гімн моїй Франсуазі

У сердечній самотині

Ніжній кізоньці невинній

Я хвалу співаю нині.

Увінчайся квітом пишно,

Крале вишукано-втішна,

Пустотлива і безгрішна!

Мов у Леті потойбічній,

Буду я черпать одвічні

Твої чари магнетичні.

Ти мене порятувала,

Як пороків рать зухвала

Шлях мені перепиняла,

Божество, спасенна зоре,—

Так бурливі хвилі боре

Потерпілий серед моря!

Джерело, чесноти повне,

Юності живло чудовне,

Голос дай вустам безмовним!

Ти низотне спопелила,

Ти вмируще відродила,

Кволому вернула сили;

Корчмо на моїм обоччі,

Світочу моєї ночі,

Шлях мені відкрий урочий!

Влий у мене міць, кохана,

Лагідна купель духмяна,

Франсуазо пожадана!

Променися, будь зі мною,

Скарбе світлоти самої,

Вмита горньою водою!

Чашо, чистий аметисте,

Ти і хліб, їство врочисте,

І ясне вино божисте!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Гречні вірші.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Обіцянки обличчя

Люблю твоїх очей два чорні світники,

З яких немов пливе смеркання,

Вони навіюють мені нові думки,

Та аж ніяк не покаянні;

Пасують саме враз вони до чорноти

Твоєї зачіски пругкої,

Томливо мовлячи: «Коли жадаєш ти,

Коханче музи чепурної,

Йти за надією, що вістимо тобі,

Відчувши жар твоєї крові,

В правдивості тебе упевнять, далебі,

Скульптурні стегна ці чудові;

А на кінцях важких, спокусливих грудей —

Дві темні бронзові медалі;

Під ніжним животом, що наче шовк оцей,

Знайдеш, поглянувши ще далі,

Той скарб, що рівного шукать йому дарма —

М’яке й витке руно жіноче,

Щедротне і густе, неначе ти сама,

Беззоряна і темна Ноче!»

 

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Гречні вірші.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Гімн

Їй, найдорожчій, найяснішій,

Що сяйвом дух мій сповила,

Чудесній в ангельськім безгрішші —

Безсмертна слава і хвала!

Вона життя моє зціляє,

Немов солоний бриз морський

І присмак вічності вливає

У дух непогамовний мій.

Саше духмяне, що спочило

В покої, пахощі ллючи;

Забуте потайне кадило,

Що сходить димом уночі;

Які знайти, любове, рими —

Правдиві, чисті й прозірні?

Ти — мускусне зерно незриме

В моїй одвічній глибині!

Їй, найдорожчій, найяснішій,

Що світло й твердь мені дала,

Чудесній в ангельськім безгрішші —

Безсмертна слава і хвала!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Гречні вірші.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Очі Берти

Ви здатні зневажать чудесні, дивні очі

Моєї доні — в них, проблиснувши, зника

Щось добре й лагідне, як тепла Ніч п’янка!

Прекрасні очі, смерк явіть мені урочий!

Вони — як ретязі ясного божества

Або як темрява яскинь отих одвічних,

Де з-за юрби примар і тіней летаргічних

Спалахують скарбів незвіданих дива.

Ті очі — праведні, глибокі, всевидючі,

Як ти, безмежна Ніч, осяяні, як ти!

Мов думи про Любов і Віру, з темноти

Зринають ці вогні, цнотливі чи жагучі.

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Гречні вірші.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Водограй

Ти втомлена, моя кохана,

Не розкривай очей ясних,

Така недбало-бездоганна

По хвилі радощів і втіх.

Надворі — струмінь водограю

Ні вдень не мовкне, ні вночі,

І захватом мене сповняє,

Думки любовні снуючи.

Букет, що незбагненно

Вогнем зацвів,

Тут радісна Селена,

Гра кольорів,

Мов злива цілоденна

Рясних плачів.

Так і твоя душа пломінна,

Сяйнувши спалахом жадань,

Немов звитяжлива лавина,

В небесну поринає хлань.

Відтак вона, розлившись, гине,

Мов повінь хмуряних томлінь,

Що із незримої долини

В мою сердечну йде глибінь.

Букет, що незбагненно

Вогнем зацвів,

Тут радісна Селена,

Гра кольорів,

Мов злива цілоденна

Рясних плачів.

О ти, котрій краси додати

Чудесно спромоглася ніч,

Люблю з тобою наслухати

Цю вічну скаргу, вічний клич!

Вода з-під місячного пруга,

Дерева й вітер, що притих,

Вся найчистіша ваша туга —

Свічадо пристрастей моїх.

Букет, що незбагненно

Вогнем зацвів,

Тут радісна Селена,

Гра кольорів,

Мов злива цілоденна

Рясних плачів.

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Гречні вірші.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.

Шарль Бодлер. Метаморфози вампіра

Ця жінка, мов змія в палахкотливій грані,

Звивалась, ронячи знеможені зітхання

З грудей, що їх корсет залізний сповива, —

І чув я мускусом пропахчені слова:

—  «Я добре відаю науку зомлівати

У ліжку від жаги; як вистиглі гранати —

Вологість вуст моїх; я веселю старих,

І по-дитинному лунає їхній сміх;

І плач висушують мої жадливі груди;

Коли ж на мене хто спогляне без облуди —

Я ліпша від зірок, і сонця, і небес!

Сягнувши досвіду любовних всіх чудес,

Чи то як милого душу до самозгуби,

Чи перса віддаю йому в ласкаві зуби,—

Сором’язна й дерзка, звитяжна й повна зваб,

Я горніх ангелів до згину призвела б!»

Ледь із кісток моїх було весь мозок спито,

Хотів я цілувать її несамовито,

Та замість божества, жаданої яви

Уздрів липкий бурдюк із купою блошви!

Склепив повіки я в холодному одчаї,

А як розплющив їх — угледів, що немає

Почвари поруч: зник захланний манекен,

Що крові досхочу з моїх напився вен;

Натомість був скелет: кістки його тремтіли,

Мов флюгер жерстяний, іржаво скреготіли,

Або мов прапорець, що люто навсібіч

Його розшарпують вітри в зимову ніч.

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Книга уламків.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.